Unser Literaturabend begann mit ukrainischem Pragmatismus: keinem findigen Helfer gelang es, den Rechner mit dem Mischpult und der Soundanlage im Saal verbinden. Nach wenigen Minuten zuckte die Moderatorin Evgenia Lopata die Achseln und beschloss, einfach das Saalmikrofon an den Rechner zu halten. Das war notwendig, um den Autor Artem Tschech aus Kiew im Saal hören zu können. Der Schriftsteller zitierte eine Erfahrung aus den ersten Tagen des offenen Krieges, er beschrieb die Rolle der Musik bei der Sicherung einer Anlage für Luftverteidigung. Die Musik hat ihm geholfen, damit sich schlimme oder entmutigende Erfahrungen nicht festsetzen. So geht ein alter Mann immer wieder an seinem Stützpunkt vorbei mit einem laut schallenden Radio und spielt Schlagermusik ab.
Наш літературний вечір розпочався з українського прагматизму: жоден винахідливий помічник не зміг підключити комп’ютер до мікшерного пульта та звукової системи в залі. Через кілька хвилин модераторка Євгенія Лопата знизала плечима і вирішила просто під’єднати мікрофон залу до комп’ютера. Це було необхідно для того, щоб у залі можна було почути автора Артема Чехова з Києва. Письменник навів приклад з перших днів відкритої війни, описуючи роль музики в забезпеченні безпеки на об’єкті протиповітряної оборони. Музика допомагала йому не піддаватися поганим чи знеохочуючим переживанням. Тож старий чоловік продовжує проходити повз свою базу з гучно ввімкненим радіоприймачем, що грає поп-музику.
Dunkle Wolken und strahlend helle Momente in Gedichten
Темні хмари і світлі моменти у віршах
Der Ton sollte an dem Abend eine besondere Rolle behalten:
Immer wieder erklang der rollende Donner einer Gewitterfront, die im Norden vorbeizog. Starkes Sonnenlicht und dunklen Wolken untermalten die Worte der drei Schriftsteller. Ihor Pomeranzew bringt eigene Erfahrungen und Gedanken des Krieges im Kosovo mit ein, sein Beitrag heißt „Mein erster Luftschutzkeller“. Viele der Erfahrungen finden sich in dem Buch „state of war“, welches auf Ukrainisch und auf Englisch erschienen ist. ISBN 978-617-8024-41-3
Того вечора звук мав відігравати особливу роль:
Розкотистий грім грозового фронту, що проходив на півночі, лунав знову і знову. Сильне сонячне світло і темні хмари пронизували слова трьох авторів. Ігор Померанцев ділиться власним досвідом і думками про війну в Косово; його твір називається „Моє перше бомбосховище“. Багато з цього досвіду можна знайти в книзі „Стан війни“, яка вийшла українською та англійською мовами. ISBN 978-617-8024-41-3,
Manche Menschen hier in Deutschland stellen sich das so vor, dass es ungenutze Wege gibt, den Krieg zu beenden. Für Menschen in der Ukraine gibt es die Option nicht, sie können nicht alle weglaufen, sich wegdenken, sich selbst wegzaubern. Iryna Tsilyk beschreibt, wie die Menschen sich dennoch hilflos schuldig fühlen, entweder weil in Sicherheit, nicht im Krieg, nicht an der Front, nicht schon gestorben. Sie nennt es Kreislauf der Schuld. Die bewegende Geschichte eines georgischen Taxifahrers, dessen Familie für die Ukraine kämpft, erzählt sie – etwa bei Minute 45 unseres Abends. Für die Georgier war die Wahl eindeutig, sie wollten nicht, dass auch ihre neue Heimat so endet wie ihr Nachbarland Tschetschenien. Die Ukrainer können nur lernen, mit dem aufgezwungenen Krieg umzugehen.
Дехто тут, у Німеччині, уявляє, що є марні способи закінчити війну. Для людей в Україні немає вибору, вони не можуть всі втекти, подумати про себе, зачарувати себе. Ірина Цілик описує, як люди все одно відчувають безпорадну провину – чи то за те, що вони в безпеці, чи то за те, що вони не на війні, чи то за те, що вони не на фронті, чи то за те, що вони ще не мертві. Вона називає це циклом провини. Вона розповідає зворушливу історію грузинського таксиста, сім’я якого воює за Україну – приблизно на 45-й хвилині нашого вечора. Для грузинів вибір був очевидним, вони не хотіли, щоб їхня нова батьківщина стала такою, як їхня сусідня Чечня. Українцям залишається тільки вчитися справлятися з нав’язаною війною.
Die Stimmen der Gleichgültigen nennt Tsilyk „das Lachen der Narren“. In einem Gedicht beschreibt sie, warum die Menschen doch bleiben, um ihr Leben und ihre Heimat verteidigen. Die Menschen, die meinen, die russische Seite wäre das Opfer in dem Konflikt, spitzt die Autorin Tsilyk in einem Dialog mit einer alten Dame zu, die sich empört:
„Sterbt doch Leiser, dass Ihr Euch nicht schämt.“
In anderen Worten: lass mich in Ruhe mit Eurem Leid.
Aber den Gefallen, sich selbst Preis zu geben, wollen die Ukrainer ihr nicht auch noch tun. Die Antwort an die alte Dame:
„Und gleichzeitig, werte Dame, verteidigen wir
deine Ruhe und Dein Recht,
unbekümmert den Abendtee zu trinken.“
Wer möchte, kann den Abend in ganzer Länge auf unserem Youtubekanal noch einmal anhören.
Der Kulturredakteur Florian Arnold hat einen wunderbaren Zeitungsartikel in der Braunschweiger Zeitung geschrieben. Eine Übersetzung des Artikels ist unten angehängt.
Голоси байдужих Цілик називає „сміхом дурнів“. У вірші вона описує, чому люди залишаються захищати своє життя і свою батьківщину. Людей, які вважають російську сторону жертвою в конфлікті, авторка Цілик загострює в діалозі з обуреною старенькою бабусею:
„Здохни тихіше, щоб тобі не було соромно“.
Але українці не хочуть робити їй послугу і виставляти себе на посміховисько. Їх відповідь старенькій:
„А в той же час, шановна пані, ми захищаємо
ваш спокій і ваше право
пити вечірній чай, не переймаючись ні про що на світі“.
За бажанням, ви можете прослухати вечір повністю на нашому Youtube-каналі.
Редактор відділу культури Флоріан Арнольд написав чудову газетну статтю в Braunschweiger Zeitung. Переклад статті додається нижче.
Sonderausgabe der BZ auf Ukrainisch (vom Verein): 1.7.23:
